Покровителька пам’яті Мнемосіна знає все, що було, все, що є, і все, що буде. Це вона наділила митців даром глибоко і різнобічно осмислювати життя. Недаремно ж, за грецькою міфологією, Мнемосіна народила всіх дев’ятьох муз.
Мій знайомий Маркіян, певно, є її улюбленцем. Сьогодні багато хто з головою поринув у комп’ютер, а Маркіян, як і раніше, весь у книжках. Читає запоєм і класичні твори, охоче знайомиться і з літературними новинками. Інтелектуал, одним словом. При зустрічах він обов’язково зверне мою увагу на якісь тексти, що зачіпають душу.
Ось і недавно я завітав до нього, і він з порогу повідомив, що прочитав «Широкий шлях» (1938) Степана Васильченка і перейнявся його описом України: «Україна… В одному тільки цьому слові і для нашого уха і навіть для уха чужинців (так за оригіналом – В.Щ.) бринить ціла музика смутку і жалю… Україна – країна смутку і краси, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу й чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня…
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки…
Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі».
– Гарно?
– Авжеж.
– Але, що краса без волі? – не вгавав Маркіян. – Пам’ятаєш, Володимир Винниченко у книзі «Відродження нації», вперше виданій у 1920-му, писав: «Вся історія між Москвою та Україною протягом більш як 250 літ з моменту злуки цих двох держав, є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всілякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імені її не лишилось». Я б додав, до цих слів, – каже Маркіян, – деякої конкретики. Хто зруйнував Запорізьку Січ, хто знищив останнього отамана Калнишевського, хто організував насильницьку колективізацію і Голодомор, хто знищив кращу інтелігенцію в роки так званої українізації, хто багатьма указами забороняв українську мову? І це лише дещиця злочинів, які вчинив «старший брат».
Талановитий поет Грицько Чупринка (1879-1919, за іншою версією 1921) з болем писав:
Як часто я в своїх надіях
З тобою, краю мій, живу,
Бо вірю я: не тільки в
мріях –
Ти будеш вільним наяву!
З цією вірою жили і боролися тисячі українських патріотів.
– А ти знаєш Юрія Шевельова, – раптом запитав Маркіян. – Видатний філолог та лінгвіст, він, за його висловом, «зробив те для української мови, що Грушевський для історії». Йому не була чужою й політика. Так ось, у 1948 році він писав: «Постання української держави – це неминучість, отже українцям варто думати про той ідеал, який вони втілять та запропонують світові, щоб не бути в ньому вічною провінцією. Бо провінція – це все те, що не стверджує себе столицею світу. Провінція – не географія, а душа».
– Бачиш, – веде далі Маркіян, – вчений нараяв пошуки ідеалу вже немало літ тому, але як же важко йде цей процес! Вірно пише у своїй книзі «Феномен українства» одеський вчений Євген Акимович: «Здобуття державної самостійності – це перший етап здійснення Україною своєї духовної місії перед світом. Другий етап – набуття нашою державою українського духу й характеру». Перше є, другого нема. Та й досягти другого завдання буде нелегко: досі на Заході – одні герої, а на Сході – інші.
А найгірше, що пробуксовує економіка. Із 1999 року світовий ВВП виріс удвічі, а ось український ВВП скоротився на 40 відсотків. Це найгірший показник серед 166 країн. Біди відомі – розгул корупції, неквапливий хід реформ, засилля олігархічних кланів, які, насамперед, дбають про власні інтереси, а не про всю Україну, захмарна тарифна політика на житлово-комунальні послуги… І, певна річ, війна.
Не встиг я осягнути сказане, як невгамовний Маркіян розкрив переді мною нову книжку з актуальною назвою «25 років незалежності. Національно-демократичні перетворення», яку недавно презентував ще один наш земляк – Семен Цвілюк. Автор докладно аналізує складні й динамічні процеси оновлення українського суспільства. З-поміж інших важливих тем значну увагу приділено сьогоднішній війні за свободу і єдність України.
– Що має особливе значення, – втовкмачував мені Маркіян, – до цієї війни Росія готувалася задовго до її початку. І, насамперед, все було зроблено, щоб психологічно підготувати до неї росіян, поширюючи серед них вірус війни. Для цього на повні оберти запрацювала кремлівська пропагандистська машина. У книзі читаємо:
«Ось яскравий приклад книжкового вірусу війни російського виробництва: «Поле бою – Україна. Зламаний тризуб». Московське видавництво «Яуза» відкрило цілу серію таких боїв з Україною під назвою «Війна на порозі». Тут промовисте все: і назва книги, і серія, і дата виходу – 2009 рік. А ось і сам зміст: «Спровокувавши масові заворушення, «помаранчеві нацисти» розв’язують на Україні громадянську війну. Західноукраїнські карателі з «тризубом» на погонах починають винищувати російськомовне населення. (Ця відверто провокаційна брехня, природно, не підтверджена жодним прикладом! – С.Ц.)… Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів… Росія допомагає бійцям опору новітнім озброєнням, добровольцями і військовими радниками…».
Як зазначає автор, початок війни планувався на 2010 рік. Однак, після обрання Віктора Януковича президентом, у Росії з’явилася можливість і без війни «розвернути» Україну від Європи до Митного Союзу, захопити її економіку і управляти політикою. Бери голими руками. Однак, цього не відбулося, бо прийшов Євромайдан. І тоді Кремль дав добро на силовий примус України до «русского мира».
Ця пропагандистська машина так зазомбувала росіян, що більшість з них таки вірить «про розіпнутих хлопчиків і дівчаток на вулицях Краматорська чи про те, що українські націоналісти вбивають мирних росіян та російськомовних громадян України»… «Згідно із соціологічними опитуваннями, – наголошується в книжці, – 85 % росіян підтримують Путіна та його політику щодо анексії Криму та війни на Сході України і висловлюють готовність вбивати українців як «найзліших ворогів Росії».
– То що ти цим хочеш сказати, Маркіяне?
– Щоб ми відкинули ілюзії. Адже і у нас є громадяни, які більше вірять Путіну, ніж своїй українській владі. Вони нічого не хочуть читати чи слухати, а тішаться брехливими чутками, ще й передають їх знайомим. Все ж, відрадно, що більшість усвідомлює: іншого виходу, ніж іти на вогневий рубіж та боронити свою країну, своїх рідних, дружин та дітей, свій дім, – нема.
У планах Кремля – відновлення Російської імперії. На цьому шляху йому треба знищити Україну, як самостійну державу і суб’єкта міжнародного права та розчленувати її. Саме тому, крім розв’язаної війни на Сході України, Кремль намагається добитися внутрішньої дестабілізації в нашій державі, зруйнувати економічно й політично життя українського суспільства, максимально ослабити його.
Але прибічники розчленування України та створення химерної Новоросії зіткнулися із цілком реальною перспективою наразитися на тривалу і виснажливу війну. Замість очікуваного ними гібридного бліцкригу, як це було в Криму, українське військо за доволі короткий період часу змогло мобілізуватися та суттєво наростити свою чисельність. Значну роль у цій справі відіграла праця наших дипломатів і реакція міжнародної спільноти.
У книзі Семена Цвілюка міститься багато цікавих фактів. Зокрема, такі: «Об’єктивні дані переконливо свідчать, що сучасна путінська Росія, переймаючись духом реваншу, мріями про відродження світової наддержави, не бажає зважати на сучасні реалії, за яких кардинально зменшилося її глобальне економічне значення, поступово деградує економіка й освітньо-науковий потенціал тощо. Ось дані, які підтверджують цей висновок: обсяг економіки Росії сьогодні становить два трлн доларів, тоді як ЄС – 16 трлн і США – 16 трлн. У цих умовах Росія не витримує жодного порів-няння із ВВП США і країн ЄС, будучи слабшою від них у 16 (!) разів».
…Українці – люди миролюбні. Принагідно нагадаємо, що Україна добровільно відмовилася від ракет і бомб, значно потужніших від тих, що спопелили Хіросіму й Нагасакі. На жаль, будапештський меморандум не надав нам реальних гарантій безпеки.
-Так, ми не хочемо війни, – погодився Маркіян, – і ми не воюємо на чужій території, ми засуджуємо намір Росії переглянути сталі кордони в Європі. Але й свого не віддамо.
Майдан. Революція Гідності. Небесна Сотня. Бої на Сході. Герої…
Вони не тільки сміливо стояли на барикадах вчора і відважно утримують бойові позиції сьогодні – вони гуртують націю.
І на закінчення ще один фрагмент, цього разу з роману Михайла Стельмаха: «Правда і кривда»: «В церкву, як з кінокадру, влетів молодий русявочолий полковник. За його плечима в багряному кипінні ворушилася накидка неба. Він зупинився біля правого притвору і невідомо в кого запитав:
– Тут Марко Безсмертний?
– Тут усі безсмертні! – строго відповів йому немолодий воїн, в якого всі груди і всі ордени були залиті кров’ю».
Усі, хто загинув за волю, самостійність і незалежність України, в тому числі й у новій війні, – безсмертні.
Валентин ЩЕГЛЕНКО.
